Шляхи формування мотивації до навчання
Потреби, мотиви, стимули -
це «ягоди» з одного поля.
Проблема формування мотивації навчання завжди була актуальною в
психолого-педагогічній літературі. Як відомо, зміст навчання, його значущість
для школяра є підґрунтям мотиваційної сфери. Від змісту навчання залежить
спрямованість школяра, тобто мотиви навчання.
Мотив навчання — це спрямованість учня
на різні сторони навчальної діяльності.
Таким чином, існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з
характером його мотивації і станом навчальної діяльності.
Виокремлюють п'ять типів ставлення до навчання:
- негативне;
- байдужне або нейтральне;
- позитивне аморфне;
- позитивне пізнавальне, усвідомлене;
- позитивне відповідальне, особистісне.
Для негативного
ставлення школярів до навчання характерно таке: бідність і вузькість
мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; не
сформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; навчальна діяльність не
сформована; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією
дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.
За позитивного
(аморфного) ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються
нестійкі переживання новизни, допитливості, спонтанного інтересу; виникнення
перших переваг одних навчальних предметів перед іншими; широкі соціальні мотиви
обов'язку; розуміння і первинне осмислення цілей, визначених учителем.
За позитивного
(пізнавального) ставлення школярів до навчання мотивація характеризується
постановкою нових цілей; народженням нових мотивів; осмисленням співвідношення
своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за
зразками вчителя завдань, способів дій, але й виникнення самостійно визначених
цілей, а також виконання дій з власної ініціативи. Відбувається опанування
вміннями планувати й оцінювати свою навчальну діяльність до її здійснення,
перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку
За позитивного
(особистісного, відповідального) ставлення школяра до навчання мотивація
характеризується стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; уміннями
ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх; умінням долати
перешкоди задля досягнення мети. У навчальній діяльності, спостерігається
пошук нестандартних способів виконання навчального завдання, гнучкість і мобільність
способів дій, опанування навчальними діями та уміннями до рівня навичок і
звичок культури праці, вихід з навчальної діяльності в самоосвітню, перехід до
творчої діяльності.
Для
стимуляції навчання є кілька корисних
порад:
1. Спирайтесь на бажання
дитини.
Важливе не те, чого бажаємо ми самі,
ай те, чого хоче учень. Він не винний у своїх „ бажаннях. Завдання педагога —
змінити напрямок його прагнень, якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.
2. Використовуйте ідентифікацію.
Примушуйте своїх учнів чогось палко
забажати. Головне —" щоб бажання виникли» а ви змогли б їх використати.
3. Враховуйте інтереси й нахили.
Говоріть про те, що цікавить ваших
учнів, точніше, з цього починайте, Намагайтесь обернути «побічні» інтереси
дитини на свою користь. У важких випадках ідіть від яскравої форми до змісту,
від емоцій до логіки.
4. Використовуйте наміри.
Пам'ятайте намір виникає на основі
потреби. Знаходьте можливість допомогти учням у здійсненні їх намірів. :
5. Заохочуйте бажання досягти
визнання.
Багато дітей вчиться не тільки заради
знань, а й заради престижу. Не слід нехтувати цим бажанням.
6. Взнавайте чесноти, схвалюйте
успіхи, давайте дитині шанси.
Пам'ятайте, що завжди краще хвалити, ніж
критикувати. Авансуйте найменші позитивні
зрушення. Безпрограшний стимул — «Я вірю, що ти зможеш!»
зрушення. Безпрограшний стимул — «Я вірю, що ти зможеш!»
7. Зробіть діяльність привабливою.
Використовуйте зовнішньо привабливі й
цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцевої оцінки діяльності.
8. Іноді просто говоріть «Треба!».Але
цьому заклику завжди надавайте особистісної спрямованості — «Це потрібно зробити! Ти ж вольова людина!».
9. Використовуйте ситуацію.
Різні життєві ситуації, що виникли
випадково, потрібно помітити й миттєво
використати як стимул.
Основною
формою організації навчальної діяльності є урок. Для проведення уроку існують
такі рекомендації, впровадження яких
сприятиме створенню мотиваційних моментів.
1. Використовувати різноманітні форми
й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми,
яка розглядається.
2. Створювати атмосферу зацікавленості
кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.
3. Стимулювати учнів до використання
різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися,
одержати неправильну відповідь.
4. Заохочувати прагнення учнів до
самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання
завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі ііроя"ви
діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.
5. Створювати педагогічну ситуацію
спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності
до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах
роботи.
6. Обговорювати з учнями наприкінці
уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось
(не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити
по-іншому.
7. Під час опитування на уроці
(виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність)
відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та
знаходити різноманітні способи виконання завдань.
8. Оголошуючи домашнє завдання, слід
повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації
щодо раціональної організації навчальної роботи, яка-забезпечить виконання домашнього
завдання.
З огляду на вищевикладене можна
відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес
пізнання, мати в ньому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він
виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної
діяльності пізнання не може принести позитивний результат. Для досягнення
необхідного результату можна використовувати різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів.
1. Мотивація навчальної діяльності шляхом бесіди.
У вступному слові вчитель окреслює
коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і
суб'єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації,
демонструється зв'язок матеріалу що вивчається, з раніше вивченим. Учитель
указує на практичне значення теми, яка розглядається.
2. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації.
Постановка питання, демонстрація
експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв'язання
та пояснення яких у дітей не вистачає знань.
Способи створення проблемних ситуацій:
1. Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й
наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і пошуку шляхів їх
застосування.
2. Зіткнення учнів з необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація
з надлишком інформації).
3.Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та
практичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.
4. Спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів,
явищ, правил і дій та їх узагальнення.
5. Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішеннями
та новими вимогами, які висуває практика.
6. Спонукання учнів до виявлення
внутрішніх і між-предметних зв'язків і зв'язків між явищами.
3. Мотивація навчальної діяльності шляхом
використання технології «Мозкова атака»
Цей метод полягає у колективній творчій роботі з розв'язання певної
складної проблеми. Всіх учнів об'єднує спільна робота над пошуком істини.
Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного, підхоплюють і
розвивають одні ідеї, відкидаючи інші. .
Орієнтовна послідовність дій
1. Формулювання проблеми. Постановка завдань, визначення терміну
обмірковування пропозицій.
2. Висловлювання суджень, ідей.
Реєстрація ідей на дошці.
3. Обґрунтування ідей їхніми авторами. Загальна дискусія навколо
представлених ідей: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір найкращої
ідеї.
Обґрунтування остаточного вибору. Підбиття підсумків роботи.
4. Мотивація навчальної
діяльності шляхом опрацювання тексту періодичних видань
Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку вчитель
роздає газети, журнали або сторінки цих видань, де розміщено інформацію, що
стосується теми уроку. Учитель просить учнів звернути увагу на конкретну
інформацію, наголошуючи на її важливості для кожного учня та можливості її
повсякденного використання.
5. Мотивація навчальної
діяльності за технологією «Незакінчене речення»
Учням роздають сторінки учнівської роботи «Мої думки» та пояснюють, що
кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Запропоновані речення
стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та особистого досвіду для
висловлення власних думок. Після завершення роботи висловлювання зачитуються і
деяким учням пропонується прочитати свої відповіді. В будь-який момент уроку
учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його
аргументувати свій варіант закінчення речення.
6. Мотивація навчальної
діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників
На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які
вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні прилади, моделі, малюнки, що
пояснюють те чи інше природне явище, карти стародавніх поселень, описаних у
підручнику, тощо учні демонструють на уроці, пояснюючи ідею створення й
особливості «запропонованих ними посібників. Особливо цінними є пристосування,
які учні вигадали самі та які правильно відбивають зміст матеріалу, що вивчається.
В кабінеті створюється постійно діюча виставка саморобних наочних посібників,
що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями
однокласників. Використання саморобних наочних посібників на уроках сприяє
підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує
продуктивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості,
викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.
Крім того, учнів можна
залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця форма
роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздавальним матеріалом, але й
формує в учнів уміння виокремлювати головне, встановлювати причинно-наслідкові
зв'язки та, що особливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.
7. Мотивація навчальної
діяльності шляхом використання творчих завдань
Учням пропонується питання на зразок: «Що станеться, якщо...?». У цих
питаннях розглядаються парадоксальні ситуації. Учні можуть самостійно добирати
такі питання, ставити їх однокласникам, обговорювати, захищати свою позицію,
використовуючи знання з предмета.
Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Можливі варіанти роботи з
кросвордом:
1.Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.
2. Сформулювати запитання до слів,
що даються учням у заповненому кросворді.
Заповнити кросворд, у якому виділено певні квадратики. З літер, що
потрапили в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст.
4. Скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував учитель.
Художні завдання. Наприклад,
«Яким я уявляю собі...». Тут можна запропонувати і природне явище, і
якого-небудь наукового діяча, і подію.
Написання фантастичних оповідань, есе, віршів з використанням знань з
предмета.
8. Мотивація навчальної
діяльності шляхом використання під час уроку художньої та науково-популярної
літератури
Використання уривків із творів можливе з різними цілями: для ілюстрації
матеріалу постановки питання, закріплення вивченого. Використання художньої та науково-популярної
літератури в процесі вивчення шкільних
предметів сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення
про навколишній світ.
9. Мотивація навчальної
діяльності шляхом створення ситуації успіху
Практика свідчить про те, що дуже складно працювати з невстигаючими
учнями, тому що останні не можуть засвоїти нового матеріалу. Пропонується такий
прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими
невеликими смисловими дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення
теми використовуються репродуктивні методи навчання, щоб учні переконалися у
можливості відтворити матеріал, а потім уже використовуються творчі методи.
Учні виконують завдання, використовуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо.
При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку
вчителя) дії учня — відтворення невеликої дози матеріалу, розв'язання
нескладної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для
деяких учнів таке навчання було максимально можливим, досягнення навчальної
діяльності слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом. Такий
прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом
все краще оволодівають матеріалом предмета.
Складності в розумінні матеріалу, що вивчається, можуть бути спричинені
значною кількістю в розповіді вчителя незнайомих слів, тобто «щільністю» незрозумілої
наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чітко визначити мінімум
наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це
можливо) відмінність "їх від повсякденних понять, навести аналогічні
терміни, пояснити їх походження; ці терміни необхідно використовувати
багаторазово для їх ґрунтовного закріплення в пам'яті. Можна використати прийом
складання тезауруса наукової термінології.
Чим більш чітко та яскраво виконано поділ матеріалу на частини, чим більш
рельєфно показано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові, що містять
нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому сприяють наголошення на
ключових словах у тексті, наявність плану викладу, питання до нього. Якщо
матеріал конкретизується рисунками, словесними прикладами, близькими до
особистого досвіду учнів, то він стає доступним для розуміння і викликає
інтерес до предмета.
10. Мотивація навчальної
діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання
1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя. Можливі варіанти завдань
для учнів:
Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?
Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?
Чи існують інші способи виконання роботи?
Визначте завдання своєї навчальної
діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.
Самостійно та послідовно виконайте
всі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми
тощо.
Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та найближчу
мету.
Визначте проміжок часу, необхідний для виконання всіх етапів роботи, та
етап, що, на вашу думку, буде найбільш складним.
2. Самостійна навчальна діяльність
Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота загалом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учитель виступає в ролі консультанта.
Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота загалом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учитель виступає в ролі консультанта.
3. Самоосвітня діяльність учня
Учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її
відповідно до своїх знань, цілей і мотивів.
Прийоми самостійної роботи учня:
Прийом смислового опрацювання тексту, що передбачає збільшення обсягів
матеріалу, який вивчається, виокремлення в ньому ідей, принципів, законів,
осмислення узагальнених способів розв'язання задач.
Прийом культури читання та культури слухання; прийоми стислого та найбільш
раціонального конспектування (план, тези, конспект, анотація, реферат,
рецензія, загальні прийоми роботи з книгою).
Загальні прийоми запам'ятовування (структурування навчального матеріалу,
використання прийому мнемотехніки: образної та слухової пам'яті).
Прийоми фокусування уваги, що базується на використанні різноманітних
видів контролю, поетапної перевірки своєї роботи тощо.
Загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографіями,
довідниками, каталогами, словниками, енциклопедіями).
Прийоми підготовки до державної атестації, тематичного оцінювання,
семінару, лабораторних і практичних робіт.
Прийоми раціонального використання часу.
11. Мотивація навчальної
діяльності з допомогою екстраполяції
Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати. Вміння
переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію – яскрава ознака творчого мислення. До прийомів
екстраполяції належать:
- перенесення об'єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення параметрів, використання
прийому парадоксів;
- перенесення себе в уявне майбутнє та прогнозування розвитку подій з
огляду на це майбутнє;
- проведення конкурсу пропонованих теорій;
- розгляд об'єкта з різних боків;
- цілісне бачення проблеми.
Такий прийом доцільний, наприклад, під час розгляду проблем, пов'язаних з
екологією.
12. Мотивація навчальної
діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій
До основних понять, що характеризують дидактичні ігри, належать: об'єкт,
який моделюється; модельований процес; сценарій, у якому описуються правила
гри, об'єкти та предмети; способи гри; регламент; учасники ігрового процесу.
Наведемо деякі приклади ігрових ситуацій, застосування яких не потребує
значного часу ні на підготовку, ні на проведення. Однак вони сприяють значному
пожвавленню дій учнів на уроці.
Барон Мюнхгаузен. Мета — спростувати вигадки барона
Мюнхгаузена, які заздалегідь підготував учитель, або запропонувати дітям як
домашнє завдання вигадати явно неправдиві твердження, які зачитуються та
спростовуються на уроці на етапі перевірки домашнього завдання.
Крокодил. Доцільно використовувати на уроках
повторення й узагальнення навчальної інформації. Клас поділяється на кілька
команд. Капітану кожної команди вчитель пошепки повідомляє зміст завдання. З
допомогою міміки та жестів зміст завдання повідомляються всьому класу так, щоб
не втратити предметної суті пропонованого для впізнавання об'єкта.
Пінг-понг. Використовується для перевірки домашнього
завдання. До дошки викликаються два учні. Вони по черзі ставлять один одному
підготовлені вдома запитання з теми домашнього завдання. Клас оцінює якість запитань
і відповідей. Враховується оригінальність, винахідливість, гумор, ґрунтовність
відповідей.
Коментатор. Проводиться після вивчення теми. Учням
пропонується відтворити зміст раніше переглянутого сюжету кінострічки,
відеосюжету; пояснити зміст картинки або схеми; прокоментувати дії вчителя під
час демонстрації досліду. Вчитель може зупинити коментар одного учня та
запропонувати іншому продовжити. Прийом сприяє розвитку уваги та пам'яті.
Ланцюжок. Ланцюжки можуть бути різними: ланцюжок
думок, ланцюжок відповідей на запитання, ланцюжок формул, ланцюжок задач,
дібраних так, що відповідь попередньої задачі є умовою наступної.
Прийом можна використати під час фронтального опитування, з'ясування рівня
засвоєння нового матеріалу, розв'язування задач, виконання експериментальних
завдань. Пропонована ігрова ситуація сприяє формуванню уваги.
Перевертні. Завдання полягає у складанні слів-понять
зі складів, написаних на картках, поясненні їх змісту й основних характеристик.
Наприклад:
ти-ка-фо-не —- фонетика;
Наприклад:
ти-ка-фо-не —- фонетика;
ка-мен-зур — мензурка.
Учням роздаються завдання-картки з написаними реченнями, слова в яких
переплутані. Завдання полягає в тому, щоб правильно побудувати речення та пояснити,
про яке явище чи поняття в ньому йдеться.
Прийом можна використовувати під час узагальнення матеріалу, що
вивчається.
13. Мотивація навчальної
діяльності з допомогою прийомів роботи з текстом
1. Знайди помилку
Учням пропонується для ознайомлення невеликий текст, що безпосередньо
стосується матеріалу, який вивчається. Потім учитель збирає тексти та пропонує
учням прочитати з екрану той самий текст, але в який внесено певні зміни
(бажано помилкові). Учні повинні порівняти текст з раніше прочитаним і виявити
помилки та неточності.
2. Учитель читає заздалегідь підготовлене оповідання, в якому описується
певна подія, але припускається помилок в описі понять, явищ тощо. Учням
пропонується, слухаючи, фіксувати помічені помилки в зошитах.
3. Учитель, пояснюючи матеріал, свідомо припускається помилок. У цьому
випадку перевіряється увага дітей та їх знання.
Оцінювання діяльності учнів
можна здійснити, перевіривши зошити, або в процесі обговорення.
Таким чином, мотиви – головні
сили, що рухають дидактичний прогрес. Вони посідають перше місце серед факторів,
що визначають його продуктивність. Вивчення і правильне використання вже діючих
мотивів, формування необхідних, що спрямовують розвиток особистості та її рух,
- серцевина педагогічної праці.
Психологические
принципы формирования
мотивации учения школьников.
« Чтобы
переварить знания,
надо поглощать их с аппетитом»
А. Франц.
Древняя мудрость гласит: можно привести коня к водопою, но заставить
его напиться нельзя.
Да, можно усадить детей за парты,
добиться идеальной дисциплины. Однако без пробуждения интереса к учению
освоения знаний не произойдет, это будет лишь видимость учебной деятельности.
Активизация познавательной деятельности
обучающихся становится ключевым фактором достижения качества образования.
Это же относится к желанию педагогов
продуктивно работать.
Не секрет, что можно поставить
привлекательные и перспективные цели, разработать великолепные планы
преобразования школы, установить в ней самое современное оборудование, но все
окажется напрасным, если дети не захотят учиться в полную силу. Отсюда
возникают вполне резонные вопросы:
§ Что побуждает школьников хорошо учиться?
§ Почему школьники, имеющие одинаковые условия обучения,
учатся с различной эффективностью?
§ Что надо сделать, чтобы школьники учились лучше?
Все эти вопросы связаны с проблемой
мотивации.
Прежде чем ответить на них, несколько
слов о самом процессе мотивации.
В самом общем виде мотивация - представляет собой совокупность внутренних и внешних движущих сил,
которые побуждают человека к деятельности.
Впервые для объяснения поведения
человека термин «мотивация» применил - А. Шопенгауэр.
Принято различать две большие группы учебных мотивов:
Познавательные (направленность
на содержание учебного предмета)
Социальные (связанные
с социальными взаимодействиями школьника с другими людьми.)
И познавательные, и
социальные мотивы могу иметь разные уровни.
Познавательные
мотивы включают:
§ Широкие познавательные (ориентация на овладение новыми знаниями)
§ Учебно – познавательные (ориентация на усвоение способов добывания знаний)
§ Мотивы самообразования (ориентация на самостоятельное совершенствование
способов добывания знаний)
Социальные
мотивы включают:
§ Широкие социальные (стремление получать знания на основе долга,
ответственности, полезности обществу, подготовки к взрослой жизни)
§ Узкие социальные
(позиционные) (стремление занять
определенную позицию, место в отношениях с окружающими, получить одобрение,
заслужить авторитет)
§ Мотивы социального
сотрудничества (стремление общаться и
взаимодействовать с другими людьми, осознавать и анализировать способы и формы
сотрудничества)
Если педагог откровенно игнорирует
внутренний настрой своего ученика, то, по сути, он в качестве педагогического
средства выбирает насилие. Если целью своего воздействия на ученика он выбирает
понятия «должен» или «необходимо», он сталкивается с негативной,
отрицательной мотивацией. У ученика формируется устойчивая и сильная тенденция
к уклонению от учебы, познавательная активность низкая, результаты
незначительны, отвлекаемость, неинтересно на уроке – возникает ситуация «оказания
давления». В результате учение требует больших усилий, ребенок
быстро утомляется, испытывает чувство
удрученности, неудовлетворенности, наблюдается ригидность мышления, высокое
психоэмоциональное напряжение. Это не может пройти бесследно для здоровья детей
– психического, духовного и даже физического. Доктор медицины В.Ф.Базарный,
исследующий проблемы школьного нездоровья, на вопрос: «Что такое «неинтересно на уроке»? - отвечает: «Это когда чувство выведено из-под интеллекта»
Еще Павлов показал, что когда информация
подается вне интереса, в коре головного
мозга формируется центр ее активного отторжения. Работать, как и
учиться, вне интереса – значит вне чувства, вне смыслов.
Учитель часто забывает о том, что многое
из того, что ему самому представляется важным и полезным, лишено смысла для
ученика. Положительная мотивация - мощный фактор сохранения и развития здоровья
детей.
Итак, мотивацию надо специально
формировать, развивать, стимулировать!
Процесс
формирования и закрепления у школьников положительных мотивов учебной
деятельности называется мотивацией
учебной деятельности.
Какие
факторы влияют на этот процесс?
Мотивы учебной деятельности формируются
в ходе самой учебной деятельности.
Основными факторами, влияющими на формирование положительной мотивации
обучения, являются:
1. Содержание учебного материала.
2. Стиль общения учителя и учащихся.
3. Характер и уровень учебно-познавательной деятельности.
Само по себе содержание (учебная
информация) вне потребности ребенка не имеет для него никакого значения, а
значит, не побуждает к обучению.
Что
делать? – Подавать его в такой форме,
чтобы вызвать у учеников эмоциональный отклик, активизировать познавательные
психические процессы:
1) аналитический
характер преподнесения: критический, проблемный;
2) подчеркивание привлекательных сторон содержания: трудность, сложность (простота,
доступность), новизна, открытие нового в давно известном, историзм, современные
достижения науки, интересные факты, парадоксы;
3) задания
с интересным содержанием, занимательными вопросами;
4) показ значимости знаний, умений;
5) межпредметные
связи.
Влияние
стиля взаимоотношений с учащимися.
Авторитарный стиль формирует внешнюю мотивацию учения, мотив
«избегания неудач», не формирует естественных потребностей учиться.
Демократический стиль педагога,
наоборот, способствует внутренней
мотивации.
А либеральный (попустительский) стиль
формирует мотив «надежды на успех»,
но не внутреннюю потребность учиться.
Как быть?
1) проявлять личное отношение к ученику, к классу,
высказывать собственное мнение;
2) проявлять собственные качества личности: эрудиция,
культура, деловые качества, не скрывать отношение к предмету и т.д.;
3) проявлять доверие к силам и возможностям учащихся;
4) организовать дружеские взаимоотношения в классе с
помощью взаимопомощи, взаимопроверок, обмена мнениями.
При организации учебной деятельности
изучение каждой темы должно состоять из 3 этапов: мотивационного, познавательного,
рефлексивно-оценочного
( вызов, осмысление, рефлексия).
Наиболее важным с точки зрения
стимулирования деятельности школьников является мотивационный этап.
Мотивационный этап – это сообщение, почему и для чего учащимся нужно знать
данную тему, какова основная учебная задача данной работы.
Как организовать мотивационный этап?
1.Создать проблемную ситуацию с помощью
задачи, которую можно решить, лишь изучив данную тему. Рассказать о том, как
решалась эта проблема в истории науки.
2. Сформулировать основную учебную
задачу как итог обсуждения проблемы. Задача для учащихся является целью их
деятельности на уроке.
3. Обязательно выяснять, что нужно знать
и уметь для изучения данной темы, чего учащимся не хватает, чтобы решить
проблемную ситуацию. Таким образом, создается установка на необходимость
подготовки к изучению нового материала.
4. Предъявить требования учащихся к работе, по содержанию, по дисциплине.
Чтобы на этапе познавательном
ученик начинал действовать (что не само собой разумеется), необходимо создать
ситуации интеллектуального характера (поиска), игрового (соревнования) и
эмоционального (успеха, увлеченности). Известно, что групповая форма учебной
работы создает лучшую мотивацию, чем индивидуальная. Групповая работа
«втягивает» в работу даже пассивных, слабо мотивированных детей.
Рефлексивно-оценочный этап. К сожалению, мы мало уделяем внимания подведению
итогов, с тем, чтобы учащиеся испытали удовлетворение от проделанной работы, от преодоления
трудностей и познания нового. Ребенок будет ожидать этих эмоциональных
переживаний в будущем. Этот этап служит «подкреплением» учебной мотивации,
формирует ее устойчивость.
О
роли оценки.
Оценка не должна стать самоцелью для
учащихся, иначе возможен сдвиг учебной мотивации с самого процесса познания на
отметку. Это приводит к угасанию мотива собственно обучения, к деформации
развития личности ученика.
В создании устойчивых мотивов к познанию
участвует не вся двенадцатибальная шкала, а только «1» и «12». При этом
работают два психологических механизма: страх перед «неудом» и вдохновенье от
полученной «двенадцати». Исторически,
когда-то, двойка и пятерка заменили
собой редкую в 15-17 веках похвалу и обязательные
розги. Но главное, что страх оказывается сильнее вдохновения хотя бы потому,
что страх наступает перед познавательным актом (скажем, ответом у доски), а
вдохновение - после.
Психология определяет это как приоритет
мотива «избегания неудач» перед «мотивом достижения». В результате боязнь
неправильного ответа оказывается скорее побудителем пассивности, чем
активности.
Отметка, изобретенная как измеритель
результата, бессильна в оценке процесса (развития мышления). Действительно, как
оценить оригинальную мысль ученика, не доведенную до результата? Вроде и «12»
ставить нельзя, и наказывать «тройкой» невозможно. Многие ли из наших
литераторов решатся поставить «отлично» ученику, написавшему гениальное
четверостишье, вместо сочинения на три листа? Кто-то предлагает упразднить
отметку вообще.
Некоторые практики предлагают ввести
систему БАЛЛ-РЕЙТИНГ, суть которой состоит в том, что каждое позитивное учебное
действие на уроке поощряется жетонами-баллами в зависимости от качества этого
действа. Итоговый подсчет подводится в виде рейтинга. Роль мотиватора играет не страх перед
наказанием, а нежелание отстать от других. В данном случае оценку нельзя
«высидеть», ее необходимо активно добиваться. (данная система опубликована в
журнале «Методист» №4 2002г. в статье «Отменить отметку!»)
Как убрать мотив страха?
Здесь на ум приходит одна из закономерностей
педагогического процесса: «…организуемая деятельность сопровождается или
венчается ситуацией успеха, которую должен пережить каждый ребенок». Но успех
появляется лишь в том случае, если присутствуют «встречные усилия» - стремление
к достижению успеха как у школьника, так и у педагога. В психологии создана и
детально разработана теория мотивации достижения успехов в деятельности. У
человека есть два разных мотива деятельности:
§ Мотив достижения успеха
§ Мотив избегания неудачи
Школьников,
имеющих ту или иную мотивацию, можно быстро определить по их поведению.
Мотивированные на достижение успеха, отчетливо проявляют стремление во что бы
то ни было добиваться только успехов в своей учебной, коммуникативной и др.
видах деятельности. У таких детей в их
когнитивной сфере имеется ожидание успеха, вера в его достижение. И связанная с
этим работа вызывает у них положительные эмоции (эмоции предвосхищающего и
констатирующего успеха). Для них также характерна полная мобилизация своих
ресурсов и сосредоточенность внимания на достижении поставленной цели.
Совершенно иначе ведут себя школьники,
мотивированные на избегание неудач. Их цель заключается не в том, чтобы
добиться успеха, а в том, чтобы избежать неудачи. Такие дети проявляют
неуверенность в себе, не верят в собственные силы, боятся критики. Вследствие
этого с учебой у них обычно связаны отрицательные эмоциональные переживания,
они не испытывают удовольствия от работы, тяготятся уроком. Все это чревато
неудачами в учебе, в общении, отношениях, в жизни.
Школьники, мотивированные на успех,
проявляют большую настойчивость в достижении целей. Если есть возможность
выбора учебных задач, они предпочитают задачи средней и повышенной сложности, а
учащиеся с преобладанием мотивации избегания неудачи – задачи наиболее легкие и
наиболее трудные. Причем, для школьника, стремящегося к успеху,
привлекательность задачи после провала в ее решении возрастает, а для школьника, ориентированного
на неудачу, падает.
Отсюда можно сделать вывод, что успешная
учебная деятельность учащихся, которые имеют выраженные мотивы достижения
успеха и избегания неудачи, может быть на практике обеспечена по-разному.
Создавая ситуации успеха, педагог
пробуждает мотив достижения успеха.
А что педагог?
Какие диспозиции преобладают у самого
педагога в отношении своей профессиональной деятельности: диспозиции достижения
успеха или диспозиции избегания неудач. Неуспешный, неуверенный в своих
силах учитель, имеющий заниженную
самооценку, никогда не сможет создать эффективную ситуацию успеха, которая
обеспечит ребенку реальный успех, не сможет сформировать у него мотивацию
достижения успеха.
Поэтому,
важна, специальная психолого-педагогическая подготовка коллектива
школы, которая обеспечила бы готовность к овладению технологией создания
ситуации успеха – это тренинговая работа в нашей школе, предполагающая
формирование условий для выбора стратегии уверенного поведения, адекватной
самооценки, развитие креативности, умений психологической саморегуляции.
Итак мы имеем представления о том, что такое мотивация, а также из каких характеристик она складывается. Все эти сведения необходимы учителю для решения его главной задачи — воспитания мотивации. Учитель не может довольствоваться в учебно-воспитательном процессе только наличным уровнем мотивации, ибо это означало бы исходить из вчерашнего дня развития ребенка и не ориентироваться на завтрашний день его развития. Поэтому необходима особая работа по воспитанию мотивации. Сформулируем те психологические требования, которым она должна удовлетворять.
Психологические принципы формирования
мотивации учения школьников
1. При формировании мотивации учителю
следует ориентироваться на перспективы, резервы, задачи развития мотивации
учения в данном возрасте. Для этого надо исходить из возрастного своеобразия
деятельности и мотивации как важной личностной характеристики в данном
возрасте, в возрасте, предшествующем данному, в возрасте, следующем за данным.
Поэтому формирование мотивации должно опираться на ее реальный уровень,
сложившийся в предыдущем возрасте, предполагает определение ближайших
перспектив ее развития (в данном возрасте) и далеких перспектив ее развития (в
последующем возрасте).
2. Для мобилизации резервов мотивации в
каждом возрасте необходимо организовать включение ребенка в активные виды
деятельности (учебную, общественно полезную, общественно-политическую и др.) и
виды общественных взаимодействий его с другим человеком (учителем,
сверстниками).
3. В ходе осуществления этих видов
деятельности и социальных контактов у школьника возникают новые качества
психического развития — психические
новообразования. Эти новообразования состоят, по данным психологических исследований,
в проявлении у ребенка нового, действенного отношения, новой позиции:
1) к изучаемому объекту (математическому,
лингвистическому и др.);
2) к другому человеку;
3) к себе и своей деятельности.
Применительно к мотивации эти новые
психические качества выглядят следующим образом: новый тип отношения к
изучаемому объекту выступает как познавательная активность школьника.
Познавательной активностью будем
называть все виды активного отношения к учению как к познанию:
§ наличие смысла, значимости для ребенка учения как
познания;
§ все виды познавательных мотивов стремление к новым
знаниям, к способам их приобретения, стремление к самообразованию;
§ цели, реализующие эти познавательные мотивы;
§ обслуживающие их эмоции.
На основе этого школьник формируется как
субъект учебной деятельности.
Новый тип отношения к другому человеку
выступает как социальная активность.
Социальной
активностью будем называть все виды
активного отношения к учению как к общению, к взаимодействию, к сотрудничеству:
§ наличие смысла, значимости для ребенка учения как
взаимодействия с другим человеком;
§ все виды социальных мотивов (мотивы общественного
долга, стремление занять позицию в отношениях с другими людьми, стремление
осознать способы сотрудничества и др.);
§ цели, обслуживающие эти социальные мотивы;
§ эмоции, сопровождающие социальные мотивы учения.
На основе этого школьник формируется как
субъект взаимодействия, общения с другим человеком.
4. Показателями наличия новообразований в
мотивационной сфере является не общее возрастание положительного отношения к
учению, а качественное изменение ее отдельных сторон, усложнение их отношений
и, следовательно, строения мотивационной сферы, более произвольная, т. е. регулируемая волей, ее организация.
Можно считать, что в мотивационной сфере наступили необходимые качественные
изменения - если выпускника школы удается воспитать как активную личность, движимую системой действенных мотивов, где
доминируют социально-значимые мотивы с коллективистической направленностью, личность
способную реализовать эти мотивы через самостоятельную постановку гибких,
перспективных целей и их достижение, т. е. обладающую высоким уровнем
целеполагания, занимающую вследствие этого активную жизненную позицию и способную
включиться в общественную практику, умеющую преобразовать общественную практику
и осознанно совершенствовать самого себя в ходе этих преобразований, принять на
себя всю меру ответственности за свои поступки и действия в системе
общественных отношений. Конечно, эти особенности присущи зрелой личности, они
не всегда представлены даже у взрослого человека, но стремиться к их воспитанию
надо в течение всего школьного детства.
5. Наметим самые общие, принципиальные
пути формирования мотивации.
Первый путь — его называют иногда путем
«сверху вниз» — состоит в привитии школьникам идеалов, образцов того, какими
должны быть мотивы учения. На это направлена вся система нравственного
воспитания в обществе, в школе. Здесь школьник усваивает мотивы как те эталоны,
по которым он сверяет свое поведение, производит отождествление своих мотивов с
мотивами, предлагаемыми обществом. Недостаточность этого пути состоит в том,
что есть опасность чисто формального усвоения требуемых побуждений.
Второй путь — «снизу вверх» — состоит в
том, что ребенок включается взрослым в реальные различные виды деятельности и
так приобретает практический опыт нравственного поведения. Здесь у школьника
складываются реально действующие мотивы. Недостаточность этого пути состоит в
том, что учитель не всегда уверен, что сложатся именно те побуждения, которые
необходимы.
Единство же этих путей воспитания должно
дать правильное сочетание и мотивов которые ученик уже знает и реально
действующих мотивов, обеспечивающих зрелость личности школьников, единство
слова и дела.
6. Путь воспитания мотивации через
учебную деятельность является очень эффективным, но недостаточно используется в
школе. Многочисленные психологические исследования (П. Я. Гальперина, Д. Б.
Эльконина, В. В. Давыдова, А. К. Марковой
и др.) показали, что характер мотивации можно программировать через тип учения.
Так, если содержание обучения строится не как готовое знание, а как система задач для учащихся, если ученики
подводятся к самостоятельному обнаружению теоретических положений учебного
курса, если у них отрабатывается учебная деятельность в единстве ее
компонентов, то у школьников складывается внутренняя, достаточно устойчивая,
обобщенная мотивация к учению.
Опираясь на эти оптимистические выводы
психологических исследований, учителю вместе с тем надо соотносить их с реальностью
и учитывать, что воспитание мотивации — это длительный процесс, связанный со
становлением личности школьников в целом. Проходит порой много месяцев
кропотливого труда, пока удается зафиксировать зримое и устойчивое изменение в
мотивационных установках школьника. Психологи показали, что познавательные
мотивы у школьников перестраиваются легче и быстрее, чем социальные. Например,
за несколько месяцев при систематической отработке учебной деятельности, ее
компонентов, у школьников удается вызвать достаточно четкую ориентацию не
только на результаты, но и на способы работы, т. е. развить
учебно-познавательные мотивы. Требуются дополнительные усилия педагога, чтобы
сделать эти новые мотивы «смыслообразующими», т. е. придать им личностную
значимость. Социальные мотивы требуют для своего формирования комплексной
воспитательной работы, однако и для их становления в ходе учебной деятельности
можно многое сделать.
Общий смысл
формирования состоит в том, что учителю желательно переводить учащихся с
уровней отрицательного и безразличного отношения к учению - к зрелым формам положительного
отношения к учению (действенному
осознанному и ответственному). Воспитанию положительной мотивации учения
способствуют:
- общая атмосфера в
школе, классе;
- участие ученика в коллективистических
формах организации разных видов деятельности;
- отношения
сотрудничества учителя и учащегося, помощь учителя не в виде прямого
вмешательства в выполнение задания, а в виде советов;
- привлечение учителем
школьников к оценочной деятельности и формирование у них адекватной самооценки.
Кроме того, формированию
мотивации способствуют:
- занимательное
изложение, необычная форма преподавания материала, вызывающая удивление у
учащихся;
- эмоциональность речи
учителя;
- познавательные игры,
ситуация спора и дискуссии;
- анализ жизненных
ситуаций;
- умелое применение
учителем поощрения и порицания.
Особое значение здесь
приобретает укрепление всех сторон умения школьника учиться, обеспечивающее
усвоение всех видов знаний и их применение в новых условиях, самостоятельное
выполнение им учебных действий и самоконтроля, самостоятельный переход от
одного этапа учебной работы к другой, включение учащихся в совместную учебную
деятельность.
Как правило, учебная
деятельность ребенка побуждается не одним мотивом, а целой системой
разнообразных мотивов, которые переплетаются, дополняют друг друга, находятся в
определенном соотношении между собой. Мотивационная сфера - ядро личности.
В заключении хочется
отметить, искусство воспитания все-таки заключается в создании правильного
сочетания «понимаемых» мотивов и мотивов «реально действующих» и вместе с тем в
умении вовремя придать более высокое значение успешному результату
деятельности.
Причины низкой успеваемости в учебе и
способы их устранения
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий